У Сумах члени родин зниклих безвісти захисників зібралися на акцію, щоб підтримати одна одну і згадати про тих, кого чекають. На силует, що уособлює образ воїна, зав’язували стрічки з іменами, слухали музику і спілкувалися.
Матері, дружини, доньки тримають в руках стрічки з іменами та позивними. Ці жінки — в очікуванні звістки про рідних людей. Зв’язок із ними обірвався на російсько-українській війні.
Члени родин зібралися в Центрі учасників бойових дій на акцію, щоб підтримати одна одну, каже Валентина Понирко:
“Всі, хто сьогодні на акції, — в невизначеній втраті. Це і не сум, і не радість, це сповнене надією життя. Але надія має властивість згасати, тому такі акції потрібні, щоб зміцнити надію. Ця постать не має віку. Це і син, і брат, і чоловік, він і дорослого, і поважного віку. Крила — це ми”.
Силует захисника, доля якого тимчасово невідома, вирізав учитель трудового навчання Іван Рудень, — розповіла пані Валентина. Розмалювала художниця Ольга Москаленко.
“Ідея була така, що це мав бути невизначений образ, тому я обрала такі ніжні біло-сірі відтінки, щоб це був ніби силует, і в ньому ми могли б бачити воїна будь-якого віку. Ми зустрічалися кілька разів, щоб обговорити ідею, обговорювали технічно, як саме це виконати, і потім вже працювала з фарбами”, — поділилася Ольга.
Пані Людмила тримає в руках портрет сина Андрія. Без звістки від нього родина — 18 місяців. За кілька тижнів до зникнення, згадує жінка, син приїжджав додому. А потім зник у Бахмутському районі, неподалік села Роздолівка.
“Там був дуже сильний обстріл, одні говорять, що вже його немає; інші — ні, він живий, дрон не побачив тіл; треті кажуть, що 50/50. Ми на нього чекаємо, віримо і сподіваємося, що він повернеться і буде разом із нами”, — розповіла Людмила Понирко.
Ідея організувати таку зустріч у Сумах у жінок виникла після поїздки в Київ. Там ці стрічки розміщували на спільному дереві представниці з різних регіонів. Потім захотіли організувати власну акцію в Сумах, — ділиться Анастасія. Вона виготовила ці стрічки.
“Загалом я вишила близько сотні стрічок. Вони вишивалися, дівчата мені принесли стрічки, я писала імена, у мене вишивальна машинка є — і я вишивала їх. Здебільшого близькі самі замовляли, які стрічки використовувати. Тут є чорна, жовта й біла. А вишивала я синім кольором — мені здалося, так естетично виглядає”, — каже Анастасія.
Акція в Центрі учасників бойових дій — довгострокова, розповіла Валентина Понирко. Будь-хто, хто чекає з війни зниклого безвісти члена родини, може прийти сюди і зав’язати на крила свою стрічку.
