У Сумах провели в останню путь захисників Андрія Пальчуна та Олексія Рябенка. Обидва пішли захищати Україну з перших днів повномасштабного вторгнення і загинули на полі бою.
22 квітня біля палацу культури СНВО у Сумах зібралися рідні, знайомі та друзі захисника Андрія Пальчуна.
Не боявся. Страху в нього не було, він вірив до останнього, казав: “Повернуся – порядок наведемо в країні, сказав Олександр, друг дитинства Андрія Пальчуна.
Побратим “Кіпіш” розповів, що разом готувалися до бойового виходу, який став для Андрія останнім.
Вийшли в Авдіївку, вистояли там 9 діб, і в той день, коли ми мали виходити, він вранці отримав одне поранення. Далі, при виході, ще один прильот – і ще одне поранення, таке, що несумісне з життям, це при виході з Авдіївки 16 лютого. На час смерті я був поруч з ним також. Коли він загинув, я втратив руку. Там дуже тяжка була ситуація. Він був як і побратим хороший, і людина хороша, і постійно навчався військової справи, хотів розвиватися і зробити для країни щось добре.
За інформацією Сумського ТЦК, Андрій Пальчун став на захист країни 24 лютого 2022 року. Воював у складі штурмового батальйону. Після загибелі кілька тижнів вважався зниклим безвісти. В Андрія залишилася наречена. Вона розповіла: планували одружитися влітку, коли Андрій прийде у відпустку. Каже, що він ніколи не ховався за чужими спинами, любив допомагати людям, був щирим, відвертим і добрим.
Я сподіваюсь, що ми зустрінемось там, на небесах, всі разом, і не будемо згадувати про ці страшні часи. Я хочу, щоб він знав, що я його дуже сильно люблю, він завжди у моєму серці. Він був найкращий.
Цього ж дня у храмі Архангела Михаїла на Басах прощалися зі старшим солдатом Олексієм Рябенком.
Я його знаю з 1993 року, це мій кум, хрещений моєї дитини. Дуже добра була людина, — розповілаТетяна Ісаєва, кума Олексія Рябенка.
В нього такий був характер, щоб захищати. Останній раз ми його бачили два роки назад, у військовій формі він був. Йому 57 років, міг би й не йти, а пішов все одно, розповіла сусідка Олексія Рябенка Галина Гетьманська.
Я його знаю ще – працювали ми в колгоспі, я працював головним інженером, він у мене був водієм. Добра, порядна людина, з ним не було ніяких проблем, я знав, що машина в мене завжди була справна. Ніколи він не підвів ні мене, ні своїх товаришів по роботі, сказав Володимир, колега загиблого.
Як розповідають знайомі Олексія, він майже все життя прожив у селі Бобрик Білопільського району, останнім часом мешкав у Сумах. Пішов служити в перші дні вторгнення. Загинув 15 квітня під час виконання службових обов’язків. Побратим, який служив разом з Олексієм від самого початку, Сергій Керусов згадує його як людину, яка завжди могла підтримати і допомогти.
Починалося все в Сумах, після Сум поїздили і по нашій області, і по Харківській області, недавно нас перекинули на Донецьку область. Так вийшло, що пряме попадання. П’ять разів мимо, а на шостий влучили прямо нам в окоп. На момент, коли доліз до нього, врятувати його не вдалось. Дві людини загинуло, і втрьох ми залишилися живі. Тяжко усвідомити, що такої людини більше немає. Його можна було дійсно назвати “золотою людиною”.
Захисників Олексія Рябенка та Андрія Пальчуна поховали на Алеї Слави Баранівського кладовища.
