Це все, що нині залишилось від будинку родини Прийменко.
15-річний Артем, 10-річний Єгор та 5-річний Кіріл Прийменки разом з батьками та бабусею загинули 7 березня 2022 року у Сумах, коли російські військові з літака скинули авіабомбу на вулицю Спартака. Вони чекали евакуаційний коридор і наступного ранку вже мали виїхати з міста. До роковин загибелі розповідаємо, якими запам’ятала племінників та всю родину сестра батька родини Анна Прийменко.
Рідна сестра батька родини Анна Прийменко, яка мешкає в столиці, говорить, що її рідні мали вже зранку наступного дня виїхати з міста евакуаційним коридором, але не встигли. Тоді внаслідок авіаудару загинули 22 людини, серед яких п’ятеро її рідних людей.
“8 числа всі знали, що буде офіційний зелений коридор відкритий, і вони були зібрані і повинні були виїжджати. Їх вже зранку не повинно було бути (в місті — ред.)”, — згадує жінка. Приїхати в тоді оточені Суми Анна не могла, попрощалася з рідними, вже коли минуло 40 днів після їхньої загибелі. Нині залишились на згадку лише фото племінників, брата, мами та невістки.
“У них троє дітей, такі вони галасні всі, веселі. В них постійно були гості, свята, пісні, вони дуже активні, дуже гостинні, вони дуже полюбляли мандрівки, активний відпочинок, лижі, якщо влітку — то це обов’язково рибалка, виїзди з палатками”, — розповідає Анна.
Хлопці займались спортом, 15-річний Артем був неодноразовим чемпіоном України з самбо, згадує Анна: “Старший Артемка — він у нас гордість нашої сім’ї. Він був спортсмен успішний, займався дзюдо. Єгорчик — середній, 10 років йому було на момент загибелі, він теж займався спортом як Артем, але не встиг досягти ще таких результатів, але теж займався. Кірюша — наймолодший, 5 рочків йому було, він ще був в садочку, був дуже хлопчик такий шебушний, артистичний, розкутий, гарний”.
Спогади про рідних – це все, що залишилось від них, говорить Анна: “Така трагедія — вона нікуди не подінеться, поки я житиму, поки вона житиме зі мною. Але, все одно жити треба, раз так склалось, що я залишилась одна, жити треба, то якось живемо”.
Зруйнований будинок пробачити росіянам могла б, говорить жінка, але смерті рідних – ніколи: “Їм пробачення не буде ніколи, ні за яких обставин. Мені навіть складно говорити, наскільки вони мені мерзенні просто”.
Нині на ділянці, де жила родина, нічого немає. Її Анна планує залишити як пам’ять про рідних, які загинули у цій війні: “Однозначно я його (будинок — ред.) не планую продавати, щоб там щось будував хтось інший. Це залишиться їхньою землею, просто щось ми таке зробимо пам’ятне, але то вже буде трошки пізніше, коли закінчиться війна, буду думати, що з ним робити”.
На пошанування родини Прийменків, які загинули від російської авіабомби, провулок Спартака нині має назву Прийменківський.