Ховається в бурячній ямі: як жінка в Угроїдах на Сумщині рятується від російських обстрілів

Тетяна Жижа родом з Білорусі, їй 69 років. Останні 50 вона прожила в Угроїдах. Тут має оселю та город. Нині жінці доводиться ховатися від російських обстрілів.

“Як свистить – ми одразу падаємо, а тоді встаємо – і біжимо в яму… Я в ямі там і сиджу. Це вже в нас хлопця вбило на смерть, тепер оцю дівчинку”, — каже мешканка Угроїдів Тетяна Жижа.

“Город мій ото. Вже прибрала. Вспашу – і поїду. Діти кричать кожен день, хоч сьогодні їдь. Я кажу – поки такочки, ще посиджу, ще посиджу. Город вспашу – тоді вже поїду”, — говорить жінка.

Читати також: На Сумщині судитимуть чоловіка, який привіз із війни гранату, що вбила дитину

Переїжджати, каже бабуся, доведеться через обстріли: завдають ударів по селу російські війська майже щодня. Від вибухів ховається у бурячній ямі.

“Чую, що там бехнуло, я відразу лізу і закриваю двері. Лізу у куток – і сиджу. І я скоренько-скоренько. А як дивлюсь, що поруч бехкає – ховаюсь вниз, хтозна-куди”, — пояснює жінка.

Погріб глибиною понад два метри, замість сходів – металева драбина. Раніше яму використовували для городини. Останні півтора року поруч з морквою та буряками щодня ховається пані Тетяна.

“Нема того дня, щоб не було “прильотів”. Не там, так там, скрізь чути! Це ще зараз тепло, а так – принесу сюди одежу і сиджу. Якщо вночі, то цілу ніч буду сидіти”, — каже Тетяна Жижа.

Сидить під час обстрілів жінка на власноруч прилаштованій дерев’яній дошці. Раніше, говорить бабуся, ховалася разом із сусідом, потім чоловік виїхав.

Поруч із постійною небезпекою жити навчилася. Головне – щосекунди бути напоготові, додає пані Тетяна.

Раніше Тетяна тримала худобу. Після початку повномасштабної війни залишила лише домашню птицю.

“Чоловік помер. 10 год вже сама живу. Тримала ще й кабана – зарізала цього року, а тоді вже не брала. Бо війна. А як доведеться тікати – куди те порося?”, — каже бабуся.

Окрім птиці, жінка сама доглядає подвір’я та хату. Додає, час для роботи є, а от наснаги немає.

“Два роки вже нічого не робиться. Ремонту немає ніякого – руки не налягають. Думаю – що його робити, якщо не дай Бог що. А то – покрасив би, поробив би все – не хочеться”, — каже пані Тетяна.

Надії, що війна скінчиться вже скоро, не втрачає, ділиться жінка. В селі, говорить, має все для життя.

“Їжі, всього – повно. Нічого Бога гнівити! Усього повно! Виростили на городі всього, а до картохи найдемо. Пенсію дають – купимо щось. Світло є, газ є, вода є – слава Богу. Аби тільки не стріляли!”, — пояснює пані Тетяна.

suspilne.media